ГлавнаяМорской архивИсследованияБиблиотека












Логин: Пароль: Регистрация |


Голосование:
Вам нравится наш сайт?


Отличный сайт!
Хороший сайт
Встречал и получше
Совсем не понравился





»

Перша світова війна 1914-1918 рр. принесла полякам надію на визволення і можливість розбудови незалежної держави. Пожвав­ленню в Російській імперії польського національного руху сприяла, поряд з іншими факторами, відозва великого князя Миколая Мико­лайовича, якою польському народові було обіцяно свободу. З огляду на велику кількість поляків у російській армії (від 165 до 200 тис.) постала необхідність утворення польських національних збройних сил, підпорядкованих російському командуванню. Уже в березні 1915 р. на фронт було відправлено перше польське військове з’єднання - Пулавський леґіон, пізніше переформований на Польську стрілецьку бригаду. На початку 1917 р. бригаду за наказом генерала Брусилова було відправлено до Київського військового округу для розширення до дивізії. Після укомплектування у травні 1917 р. Польська стрі­лецька дивізія опинилася у районі Проскурова, звідки у середині червня відправилася на фронт, до Східної Галичини, де взяла участь у боях з австро-угорськими частинами. Пізніше, у середині серпня 1917 р., дивізія увійшла до складу 1-го Польського корпусу, що по­чинав за погодженням із новим Верховним головнокомандувачем ген. Корніловим формуватися на білоруських землях, як його 1-а стрі­лецька дивізія1.

Крымский полуостров, омываемый водами Черного и Азовского морей, имеет площадь 25,5 тыс. км кв. Географически он расположен между 44°23' и 46°15' с. ш. и 32°30' и 36°40' в. д. Полуостров соединяется на севере с материком узким Перекопским перешейком. Восточнее перешейка лежит Сивашский залив, называемый Гнилым морем. Северо-западное побережье Крыма омывается водами Каркинитского залива. Основная часть Крыма обособлена от Керченского полуострова Акмонайским перешейком. Северо-Восточный Крым отделен от побережья Северного Кавказа тесным Керченским проливом.

 

У результаті кількох хвиль еміграції населення з польських земель, що відбувалися протягом двох останніх століть, за межами нашого краю постала різнорідна і багата культурна спадщина - доробок кількох поколінь поляків, розсіяних майже по всьому світі. Значну частину цієї спадщини становлять архівні зібрання (рівно як музейні та бібліотечні), що утворилися в результаті діяльності як приватних осіб, так і різного роду інституцій. Вони містять документи, пов’язані з боротьбою за незалежність після національних повстань ХІХ ст., зібрання, врятовані від знищення в роки Другої світової війни, цінні особові та родинні архіви політичних діячів, представників науки і культури, а також документи найновішої політичної еміграції - часів Польської Народної Республіки. Частина зібрань і спадщини, завдяки зусиллям багатьох осіб, збереглася до сьогодні і зосереджена в емі­граційних інституціях, до яких потрапила насамперед як дар від її спадкоємців. Серед кількох десятків польських та полоністичних ін­ституцій за кордоном є як інституції, створені ще в ХІХ ст., так і організовані після Другої світової війни. Серед них вирізняються Польське історико-літературне товариство та Польська бібліотека в Парижі, що існують уже понад 150 років, Польський музей у Ра- персвіллі, Польський інститут і музей ім. генерала Сікорського та Польська бібліотека у Лондоні, Інститут Юзефа Пілсудського у Нью- Йорку та Лондоні, Польський музей у Чікаго, полоністичні зібрання в Очард Лейк (США), зібрання Папського інституту церковних студій та архіву Понтифікату Іоанна Павла ІІ у Римі. Зрештою, цінні зібрання зосереджено також у військових організаціях, парафіях, культурних і благодійних установах, що діють на чужині.

Публикуемый ниже документ является отчетом В. Т. Георги­евского о командировке в Тихвин в конце 1918 г. с целью принятия превентивных мер в отношении сохранности документов архива Большого Тихвинского монастыря. Этот документ представляет ин­терес для воссоздания научной биографии В. Т. Георгиевского и яв­ляется документом эпохи, отражающим сложные постреволюцион- ные реалии, в которых ученым приходилось в буквальном смысле спасать архивные ценности монастырей.

В настоящее время со всей остротой встает вопрос о создании правдивой и полной истории бурятского народа, о ликвидации ее "белых пятен". Для этого необходимо прежде всего обогатить источниковедческую базу, использовать все имеющиеся докумен­тальные, архивные и летописные материалы. Наша задача - ввести в научный оборот исторические материалы, имеющиеся на старомонгольском письменном языке, в первую очередь бурятские лето­писи и исторические хроники, написанные в XVIII - начале XX веков.

Русскому слову «дружина» в современном немецком языке соответствует слово Gefolgschaft. Эта лексема — сравнительно позднее искусственное образование, воз­никшее, когда ученые XIX в. прибавили суффикс к известному с XVII в. слову Gefolge («спутники», «свита», «сопровождение»; от глагола folgen — «следовать»). Тем самым был предложен прямой перевод латинскому слову comitatus, которое использовал Тацит в описании нравов, обычаев, верований и общественного устрой­ства древних германцев («О происхождении германцев и местоположении Герма­нии»). Имел ли термин, выбранный Тацитом, какое-либо более или менее прямое

Данная работа посвящена частной проблеме изучения одного из средневековых русских источников, содержащего перечень членов княжеского дома Рюриковичей. Но принципы анализа этого перечня позволяют, на взгляд автора, проиллюстри­ровать некоторые общие подходы и установки, существенные как для адекватного понимания текста, так и для уяснения самой системы построения таких перечней в средневековой «синодикологической» традиции.

Русскому слову «дружина» в современном немецком языке соответствует слово Gefolgschaft. Эта лексема — сравнительно позднее искусственное образование, воз­никшее, когда ученые XIX в. прибавили суффикс к известному с XVII в. слову Gefolge («спутники», «свита», «сопровождение»; от глагола folgen — «следовать»). Тем самым был предложен прямой перевод латинскому слову comitatus, которое использовал Тацит в описании нравов, обычаев, верований и общественного устрой­ства древних германцев («О происхождении германцев и местоположении Герма­нии»). Имел ли термин, выбранный Тацитом, какое-либо более или менее прямое соответствие в языке тех древних германских племен, о которых он писал, неясно; новейшие разыскания лингвистов склоняют скорее к отрицательному ответу на этот вопрос. В то время как в немецкой исторической науке слово Gefolgschaft стало об­щепринятым специальным термином, в других национальных историографических традициях латинское comitatus не получило одного какого-либо специального соот­ветствия и часто употребляется без перевода. Это обстоятельство не случайно и от­ражает определенную тенденцию немецкой историографии (помимо традиционного стремления к унифицированной и «прозрачной» терминологии), а именно попытки придать германской дружине важное историческое значение как основополагаю­щему социально-правовому учреждению в институционально-юридической истории (Verfassungsgeschichte) германских народов от античности до высокого средневеко­вья.

Видное место в разработке проблем Февральской революции и ее предпосылок занимают исследования Е.Д. Черменского. Еще в начале 1941 г. он написал статью «Кадеты накануне февральской буржуазной революции 1917 года», в которой наряду с опубликованными материалами опирался и на документы из архива ЦК кадетской партии. В 1947 г. Е.Д. Черменский защитил оставшуюся в рукописи докторскую диссертацию «Борьба классов и партий в IV Государственной думе», основные поло­жения которой быши им постепенно опубликованы в книге « Февральская буржуазно-демократическая революция 1gij г. в России. Пособие для учителей» (М., 1959) и в мо­нографии «История СССР. Период империализма», издававшейся в 1959 и 1965 гг., а также в статье «Выборы в IV Государственную думу». Кроме того, 1951 и 1954 гг. Е.Д. Черменский напечатал свои лекции по истории России в период мировой вой­ны, прочитанные им в Высшей партийной школе.

Специальные исследования, посвященные тем или иным аспектам политической истории буржуазии и ее организациям, ее взаимоотношениям с царизмом в годы ми­ровой войны, крайне немногочисленны. В1941 г. с такими исследованиями выступили Е.Д. Черменский, о работах которого речь будет идти в дальнейшем, и А.П. Погребинский. Интересуясь главным образом проблемами экономической истории, А.П. Погребинский в статьях «Военно-промышленные комитеты» и «К истории союзов земств и городов», опубликованный в 11-м и 12-м томах «Исторических записок», оста­новился в общих чертах и на политической стороне деятельности этих организаций. А.П. Погребинский справедливо указывал, что создатели военно-промышленный ко­митетов видели в них «представительные органы русской буржуазии», хотели превратить их в «массовые организации буржуазии, стоящие на