Показать все теги
У результаті кількох хвиль еміграції населення з польських земель, що відбувалися протягом двох останніх століть, за межами нашого краю постала різнорідна і багата культурна спадщина - доробок кількох поколінь поляків, розсіяних майже по всьому світі. Значну частину цієї спадщини становлять архівні зібрання (рівно як музейні та бібліотечні), що утворилися в результаті діяльності як приватних осіб, так і різного роду інституцій. Вони містять документи, пов’язані з боротьбою за незалежність після національних повстань ХІХ ст., зібрання, врятовані від знищення в роки Другої світової війни, цінні особові та родинні архіви політичних діячів, представників науки і культури, а також документи найновішої політичної еміграції - часів Польської Народної Республіки. Частина зібрань і спадщини, завдяки зусиллям багатьох осіб, збереглася до сьогодні і зосереджена в еміграційних інституціях, до яких потрапила насамперед як дар від її спадкоємців. Серед кількох десятків польських та полоністичних інституцій за кордоном є як інституції, створені ще в ХІХ ст., так і організовані після Другої світової війни. Серед них вирізняються Польське історико-літературне товариство та Польська бібліотека в Парижі, що існують уже понад 150 років, Польський музей у Ра- персвіллі, Польський інститут і музей ім. генерала Сікорського та Польська бібліотека у Лондоні, Інститут Юзефа Пілсудського у Нью- Йорку та Лондоні, Польський музей у Чікаго, полоністичні зібрання в Очард Лейк (США), зібрання Папського інституту церковних студій та архіву Понтифікату Іоанна Павла ІІ у Римі. Зрештою, цінні зібрання зосереджено також у військових організаціях, парафіях, культурних і благодійних установах, що діють на чужині.
Польські еміграційні центри, де зберігається частина зібрань, різняться між собою історією, статусом та профілем зосереджених там документів. Однак, у більшості - це установи, що у своїй діяльності поєднують функції архіву, бібліотеки і музею. Як результат - до складу їхніх зібрань, поряд з архівними документами (включно з картографічними матеріалами, фотографіями, афішами, плакатами, листівками, аудіо- та відеодокументами), входять бібліотечні збірки та музейні об’єкти, що в багатьох випадках тематично пов’язані з цими джерелами. У різнорідній за формою та змістом документації містяться цінні відомості, що стосуються не лише політичної та господарської історії Польщі, але й зв’язків Польської держави із сусідами, з національними і релігійними меншинами, а також документи, які висвітлюють життя польської еміграції та емігрантів інших національностей, які залишили польські землі. До останньої групи належать і українці, які від кінця ХІХ ст. масово виїжджали з Галичини, переважно до Північної Америки, де створювали культурні центри, що існували поряд з польськими, а зв’язки між ними часто були віддзеркаленням давніх відносин у країні.
Метою цієї публікації є спроба охарактеризувати багату архівну спадщину найбільших полоністичних інституцій з точки зору придатності їхніх зібрань для дослідження історії польсько-українських відносин у ХІХ-ХХ ст. не лише на польських землях, але й на еміграції, де обидві спільноти вихідців і надалі функціонували поряд. При підготовці даної публікації стали в нагоді результати власних пошуків авторки, відомості, надіслані працівниками архівів полоніки про зміст документів, що там зберігаються, а також виданий науково- довідковий апарат - описи фондів чи путівники по фондах ряду інституцій. Використано також досить обширну літературу з історії полоністичних інституцій та їхніх зібрань. Придалися й журнали або звіти про діяльність, які видано окремими полоністичними інституціями. Для систематизації інституцій, про які йтиметься далі, застосовано географічний принцип, що вирізняє полоністичні інституції Північної Америки та країн Європи1.
Україніка в польських інституціях Північної Америки
До провідних польських інституцій на північноамериканському континенті належать: Інститут Юзефа Пілсудського у Нью-Йорку, що існує з 1943 р., Польський науковий інститут у Нью-Йорку, Центральний архів Полоністики в Очард Лейк та Польський музей в Чікаго. В Інституті Пілсудського у Нью-Йорку зосереджено матеріали від другої половини ХІХ ст. і до сьогодні2. Найціннішу частину збірки становлять документи передвоєнного Інституту Ю. Пілсудського у Варшаві та Військового історичного відділу у Варшаві, врятовані від знищення у 1939 р. До цієї групи належать такі фонди: Генеральна канцелярія ад ’ютанта Верховного Головнокомандувача (1918-1922), Сілезьке повстання, Ліквідаційна комісія генерала Луціяна Желі- довського (1926), Центральна Литва (1920-1922), Архів генерала Юліана Стахевича, Архів Едварда Смігли-Ридза, Теки генерала Тадеуша Розвадовського, Архів Військового історичного відділу. Ці документи передано Інститутові Посольством Речі Посполитої у Вашінгтоні. Вони становлять важливе доповнення до архівних документів країни у сфері дослідження політичної історії польсько- українських відносин за новітніх часів, а особливо в роки польсько-української війни (1918-1919). Так, основний матеріал щодо польсько-українського конфлікту стосовно Східної Галичини містять документи, що зберігаються у фонді Генеральної Канцелярії ад ’ю- танта Верховного Головнокомандувача, що становить фрагмент так званого Бельведерського архіву, врятованого у Варшаві. Тут відклалися документи канцелярії глави держави і верховного головнокомандувача, маршалка Юзефа Пілсудського періоду від листопада 1918 до грудня 1922 рр., що містять цінну інформацію щодо перебігу військовий подій на польсько-українському фронті та міжнародної ситуації й настроїв, які панували в суспільстві3. В окремому архівному фонді зберігаються документи Української військової місії за 1919
1921 та 1927-1931 рр.4, яку було створено у Варшаві 1919 р. з метою координування військових дій УНР та Другої Речі Посполитої. Фонд містить понад 100 документів разом з додатками, у т. ч. накази Місії, рапорти командирів українських військових одиниць, листування між Головним отаманом Симоном Петлюрою та Місією, листування про контакти української та британської і французької військових місій; інформаційні повідомлення з таборів інтернованих у Польщі; матеріали, пов’язані з ліквідацією Місії у 1920-1921 рр. Складовою фонду є документи за 1929-1931 рр. з інформаційними повідомленнями ІІ відділу Г оловного штабу Війська Польського та Міністерства внутрішніх справ щодо становища українського населення в Польщі, Радянській Україні та на еміграції.
Цінні матеріали з питань дипломатичної діяльності, передусім усіляких посередницьких спроб, до яких вдавалися союзники для вирішення польсько-українського конфлікту, містяться в документах, що відклалися в результаті діяльності осіб - учасників тих подій. До цієї групи належать документи генералів Тадеуша Розвадовського5 та Юзефа Якліча6, полковника Романа Міхаловського7 та Міхала Соколницького8. Серед паперів генерала Розвадовського зберігаються важливі документи, що стосуються польсько-українських відносин за часів конфлікту з більшовицькою Росією 1920 р. Частиною архівної спадщини полковника Міхаловського є й матеріали місії генерала М. Бартелема у Львові, який у січні 1919 р. вів мирні переговори з приводу польсько-українського конфлікту. До Інституту Юзефа Пілсудського у Нью-Йорку потрапили також документи Польського посольства в Лондоні, передані працівником дипломатичних служб довоєнного періоду Октавіаном Ястшембським. Після мікрофільмування ці документи було подаровано Інституту ім. генерала Сікор- ського в Лондоні. Серед них вирізняються матеріали, що стосуються польсько-українських відносин у Другій Речі Посполитій, а саме: документи національних меншин, у тому числі стосовно українського шкільництва у Польщі, українських справ на міжнародній арені, вбивства посла П. Войкова у Варшаві та Симона Петлюри в Парижі. Події міжвоєнного періоду висвітлюють також фрагменти спадщини полковника Александра Кавалковського, більша частина якої зберігається в Польській бібліотеці в Парижі. До Інституту Юзефа Піл- судського в Нью-Иорку потрапило 7 тек, серед них - меморандум А. Кавалковського 1934 р., присвячений українській шкільній справі, та розвідка стосовно облоги Львова у 1918 р.
Архівні джерела з питань польсько-українських відносин часів Другої світової війни відклалися переважно в документах Генерального консульства Речі Посполитої у Нью-Иорку, що зберігаються в Інституті Юзефа Пілсудського. Історикам стануть у пригоді матеріали до Національної доповіді Консульства, де простежено як події у Польщі, так і життя польської еміграції у Сполучених Штатах. Серед них меморіали, рапорти, звіти, збірки, вирізки з української преси щодо України та її стосунків з Польщею та поляками у контексті тогочасної міжнародної ситуації. Заслуговують на увагу характеристики українських політичних груп у Сполучених Штатах, аналітичний матеріал, що висвітлює ставлення американської влади до українців, а також української еміграції до Польщі в 1939-1945 рр. Окремі розробки висвітлюють теми організаційної структури українців у Канаді, діяльності греко-католицької та православної церков серед української еміграції в Північній Америці. У матеріалах Консульства відклалися також звіти про слов’янський рух у США та повідомлення щодо організації і проведення слов’янських конгресів. Інформацію періоду Другої світової війни можна знайти в окремих матеріалах, що відклалися в зібраннях приватних осіб. Так, у документах полковника Романа Умястовського9, подарованих Інституту Пілсудського Яном Новаком-Єзьоранським, віднайдено щоденник за 1939-1945 рр., а також інформацію про оборону Львова у 1939 р.
Про українські справи у повоєнний час інформують документи з архівів Едмунда Харашкевича10 та Юзефа Ліпського11. Серед документів першого зберігаються інформаційні матеріали, доповіді та листування, що стосуються життя України в 1968-1972 рр.; другого - листування, повідомлення, газетні вирізки за 1951-1958 рр., присвячені українським питанням.
Дещо відмінний характер мають колекції Польського наукового інституту в Нью-Иорку, що складаються переважно з матеріалів, зібраних діячами культури (науковцями, письменниками, поетами, музикантами), а також документів польських організацій, що діяли на чужині12. Інститут створено у 1942 р. з метою продовження діяльності на еміграції Польської академії наук. Попри ліквідацію ПАН у Польщі в 1951 р. Інститут продовжує свою діяльність, підтримуючи розвиток польської культури і науки на чужині. Багато років Інститутом керував знаний історик, професор Оскар Халецький. Архівний фонд цієї установи обіймає кілька десятків фондів, крайні дати яких охоплюють період від початку XV! ст. до сучасності. Для українознавчих досліджень важливе значення мають два фонди: Посольство Речі Посполитої у Вашінгтоні (1919-1945) та Польське Посольство в Ріо-де-Жанейро (1918-1945). Документи Посольства Речі Посполитої у Вашінгтоні містять матеріали з історії України як міжвоєнного періоду, так і часів Другої світової війни. Це передусім політичні рапорти Департаменту національностей Міністерства внутрішніх справ щодо польсько-українських відносин, зокрема звіти про діяльність українських політичних і парамілітарних організацій у Східній Польщі у 1919-1945 рр., рапорти про політичне й економічне становище на східних польських окраїнах під час радянської окупації 1939-1941 рр., огляди української преси, що видавалася за часів Другої світової війни. У збірці документів Посольства, разом з типовою документацією, знаходимо газетні вирізки та публікації. Серед останніх заслуговують на увагу: “Die Ukraine und Die Angrenzenden Gebiete” (Кеннігсберг, 1941), книга відомого історика Оскара Халецького “Polish-Russian Relations. Past and Present” та публікація Яна Чекановського “Stosunki narodowosciowe i wyznaniowe na Litwie i Rusi” (Львів, 1918). Подібними до нього за характером є й документи Польського Посольства у Ріо-де-Жанейро за 1918-1945 рр. Для дослідників польсько-українських відносин стануть корисними дипломатичне листування, меморандуми польського МЗС та різних дипломатичних установ, пов’язані з українським питанням, матеріали щодо польсько-радянської війни 1920 р., рапорти польських консульств щодо польських емігрантів і польських меншин - євреїв і українців, які проживали у Бразилії (1920-1921) та Аргентині (1943), узагальнені рапорти щодо української преси, що видавалася в Бразилії у 30-х роках ХХ ст., матеріали з питань української пропаганди (1932-1935), а також інформація про діяльність і поїздки митрополита Андрея Шептицького. У спеціальних рапортах Польського посольства йдеться про діяльність представника України Еміля Косия в Південній Америці, релігійні переслідування у СРСР, поляків у Південній Америці та їхнє ставлення до українських справ. Для вирішення контроверсійних питань щодо стосунків обох народів під час Другої світової війни стануть у нагоді офіційні рапорти польського МЗС у Лондоні польському міністрові в Ріо-де-Жанейро відносно польсько- українських стосунків та матеріали про польсько-українські сутички на Волині у 1943-1944 рр.
Багатими на інформацію є й матеріали приватних осіб, передані на зберігання до Польського наукового інституту (далі - ПНІ). Серед документів Оскара Халецького містяться нотатки та фотокопії з архівних джерел, що стосуються Брестської унії, а також рецензія на книгу “From Florence to Brest 1439-1596”, що видана нещодавно у перекладі польською мовою13. До найдавніших документів, які зберігаються у ПНІ, належать документи роду Потоцьких із Ланцута (1501-1971), у тому числі лист міщан Білої Церкви до короля Сигіз- мунда ІІІ з проханням захистити їх від жорстокості волинського воєводи кн. Януша Острозького (1590), виписи з луцьких і київських гродських книг зі скаргами на київського воєводу Януша Острозького (1599) та листування М. Потоцького з приводу його російського громадянства (1911).
Матеріали про польсько-українські відносини часів Другої світової війни та з історії католицької і православної церков у Польщі зберігаються серед документів Вацлава Ледницького14, історика літератури й русиста. У документах Фелікса Гросса можна знайти бібліографію праць за 1921-1949 рр., що стосуються Центрально-Східної Європи, газетні вирізки з окремих проблем Центральної та Східної Європи, а також стосовно євреїв в Україні. Цінну інформацію містять документи окремих організацій і товариств, що діяли на еміграції, а нині зберігаються у ПНІ. Серед документів Польського військового технічного інституту в Лондоні за 1941-1945 рр. - газетні вирізки, що стосуються українських військових таборів у Великій Британії, а також присвячені Польщі, де зосереджено інформацію про українців та їхнє становище в окупованій Польщі. Вирізки з окремих чисел українських газет, що видавались у США, з нагоди 300-річчя перемоги Собєського під Віднем знаходимо серед документів Польсько- американсько-австрійського комітету дружби, створеного 1982 р. з метою вшанування згаданої річниці.
Матеріали щодо Львова та його жителів зберігаються у таких фондах: Колекція фотографій Кароля Бурке, 1914-2000 рр. (діапозитиви Львова на склі 1918 р.), документи родини Ґутовських (1932-1957), Колекція карт (1655-1978) (карта Львова з праці Брау- на-Гогенберга; Кельн, 1618). Повний список колекцій (архівних фондів), що зберігаються у Польському науковому інституті у Нью- Йорку, долучено до загального переліку фондів польських державних архівів (база даних SEZAM) і є доступним в Інтернеті за адресою: www.archiwa.gov.pl/sezam.
Величезні за розмірами архівні, музейні та бібліотечні фонди зосереджено в одній з найважливіших польських закордонних інституцій на теренах США - Центральному архіві полоністики в Очард Лейк. Архів було започатковано у 1879 р., коли ксьондз Юзеф Домб- ровський, спираючися на буллу папи Льва ІІІ від 14 січня 1879 р., заснував у Детройті Польську семінарію для підготовки ксьондзів для польських парафій. У 1909 р. її перенесли до Очард Лейк. На базі семінарії ректори створили Вищу школу і Колегію N.M.P., згодом було створено наукові інститути, що функціонують і донині як дослідницькі осередки з питань полоністики. З полоністичних наукових закладів виокремилися архіви, бібліотеки і музеї. Протягом більш як 100-річної історії полоністичних закладів нагромаджено рукописи, стародруки, американську полоніку, польські і полоністичні періодичні видання, фотодокументи, спеціальні зібрання (картографія, нумізматика, філателія), а також документацію польських організацій та приватні колекції. Цей багатий джерельний матеріал є основою для дослідження історії польської й української еміграції у Сполучених Штатах та взаємовідносин між ними. Дослідженням у цьому напрямі сприятимуть матеріали Архіву Полоністики, що зосереджує документи від найдавнішої польської еміграції та інших етнічних груп, статистичні й описові відомості, складені за окремими штатами США. Значну інформацію за даною темою містить і документація польських парафій, зокрема щоденники ксьондзів, а також рукописи розвідок, присвячених історії окремих парафій. Крім того, до Очард Лейк потрапили, як дарунки від парафій та окремих осіб, матеріали безпосередньо української, словацької та литовської парафіяльних спільнот. Вони дають загальне уявлення про релігійне, суспільне і культурне життя різних етнічних груп. Чимало інформації із зазначеної теми містять фонди приватних осіб. Одним з найбільших серед них є особовий фонд Артура Вальдо15, що складається з різнорідних документів, видань та газетних вирізок. Серед біографічних матеріалів заслуговують на увагу відомості про життя та діяльність більш як 30-ти відомих осіб, у тому числі про Олександра Колессу, українського історика літератури, Юзефа Теодоровича, львівського вірменського архієпископа, Станіслава Шептицького, генерала Війська Польського і рідного брата митрополита Андрея Шептицького. Серед архівних джерел різних організацій, що їх зібрав Валдо, привертають увагу документи Осередку карпатців у Чікаго. Серед них - матеріали про участь українців у Другому корпусі та битві при Монте Кассіно. Це питання жваво дискутувалося на сторінках української і польської преси в США, а порушила його стаття в “Ukrainian Echo”, опублікована у березні 1986 р. Поряд із газетними вирізками з цього питання, серед документів знаходяться неопубліковані розвідки Г енріка Щигали “Montekasynskie echa”, “List Kola Lwowian w Chicago do polskich organizacji z 11 czerwca 1987 r.”, що містить протест щодо опублікованої в “Ukrainian Echo” статті, текст виступу Щепана Веселого з цього питання від 9 серпня 1988 р. Складовою збірки Валдо є й переклади польською мовою статей з української періодики за січень - лютий 1942 р. та матеріали стосовно Другого Всеслов’янського віча, який відбувся у США 4-5 квітня 1942 р. Тема з’їзду - організація всіх слов’янських народів для боротьби з нацизмом (участь у засіданнях взяли представники Чехії, Сербії, Болгарії, Хорватії, Югославії, України, Білорусі та Польщі). Український акцент мають також публікації, включені до складу фонду А. Вальдо. Серед них, наприклад: праця Юзефа Хоцішевського “Podr^cznik geografii ojczystej zawieraj^cy tresciwy opis ziem dawnej Polski z uwzgl^dnieniem dzisiejszych stosunkow i podzialu politycznego. Dodana krotka wiadomosc o Czechach i Rusinach” (Чікаго, 1894), а також Міхала Чайковського “Вернигора. Український вірш. Історична повість 1768 року”, видана Владиславом Диневичем (Чікаго, 1894).
Україніка в польських і полоністичних інституціях у Європі
Однією з найдавніших емігрантських польських інституцій у Європі є Польська Бібліотека та Історико-літературне товариство в Парижі, засноване осередком польських емігрантів після Листопадового повстання. Тут також зберігається ряд важливих джерел, як оригіналів, так і рукописних копій, з історії польсько-українських відносин на різних історичних етапах. Найдавніші джерела, що відображають стосунки Першої Речі Посполитої з Росією та населенням, яке мешкало на її території, здебільшого в копіях ХІХ ст., відклались у таких фондах:
- Колекція матеріалів, що стосуються польських справ від ХІІІ до XV ст. - копії листа папи Пія ІІ до київського єпископа Григорія від 1458 р. та дарча короля Казиміра Великого 1358 р. на село Стубно під Пшемишлем;
- Колекція матеріалів часів правління Сигізмунда ІІІ та Владислава IV (1584-1644) - містить список актів і надань села Коропуж Львівської землі за 1425-1622 рр. та універсал Берестейського синоду, датований 9 жовтня 1596 р.;
- Колекція матеріалів часів Августа II (1696-1733) - на увагу заслуговують копії листів: запорозького полковника Семена Палія до віленського воєводи, гетьмана Великого князівства Литовського, князя Казиміра Сапєги (Фастів, 1696); гетьмана Івана Мазепи до берестейського старости (Дубно, 11 лютого 1706 р.); копія твору Антонія Завадського “Historia o pozabijaniu Bazylianow w pdockiej cerkwi przez cara moskiewskiego” (30 червня 1705 р.) та оригінал листа генерального маршалка Руського воєводства М. Росновського до краківського каштеляна Адама Сенявського (Вішня, 1716);
- Акти Острозької ординації (1721-1756) - зберігають, зокрема, документи до генеалогії роду Острозьких;
- Колекція матеріалів часів Августа III (1733-1761) - містить копію маніфеста київського каштеляна Казиміра Стецького проти овруцького архімандрита Андрія Бенецького від 25 лютого 1739 р.; листи молдавського господаря Костянтина Ракоци до польських панів та до київського воєводи Станіслава Потоцького від травня 1752 р.;
- Колекція документів з історії Барської конфедерації (1768-1774)
- зберігає, серед інших, рапорти перекладача з Кам’янця-Подільського М. Черкеса, листи коронного писаря Яська Огродського до коменданта Кам’янця Бартоломія Вітта, а також листи Вітта до коменданта Львова Коритовського, листи Коритовського до Я. Огродського;
- Матеріали про селянські повстання 1789 р. - містять витяги з рапортів Г. Потоцького з Тульчина, полковника Веловейського з Чуднова, М. Любомирського з Дубна, списки арештантів, матеріали допитів членів селянських родин, а також родин православних священиків;
- Так звані Паризькі теки, том 18 - зберігають рукописні копії з документів англійських архівів і бібліотек, виготовлені на замовлення Історичного кола у Лондоні, а саме: Короткий перелік звичаїв польських, руських, московських, познанських, сілезьких і гданських жителів обох статей (сигн. 97);
- Паризькі теки, том 21 - рукописні копії Тейнера з документів італійських архівів і бібліотек щодо історії Польщі за 1208-1596 рр., зокрема: папські листи до єпископів і руських князів, у т. ч. до князя Данила Галицького (сигн. 99);
- Miscellanea географічні - описи Малої Русі, Волинської губернії, Галичини, Подільського і Брацлавського воєводств (сигн. 211).
ХІХ сторіччя представлено матеріалами переважно з історії Листопадового повстання, про перебіг подій на території Русі й України. Інформацію за цією темою можна знайти в таких рукописних колекціях:
- Колекція документів з історії польського повстання у листопаді 1831 р., зокрема уривок з інструкції генерала Скшинецького від 31 травня 1831 р. у справі організації повстанського руху на Поділлі, Волині й в Україні (сигн. 345);
- Колекція листів періоду Листопадового повстання, у тому числі листи, що висвітлюють повстання на Поділлі й в Україні (сигн. 346);
- Матеріали щодо повстання 1831 р. у Литві, Жмуді й Русі (сигн. 347);
- Документи посольської ізби, що охоплюють додатки до протоколів за січень - лютий 1831 р., у тому числі відозви Литви, Волині, Поділля й України до народних представників, а також мешканців Литви, Волині, Поділля й України до Сейму (сигн. 368-369);
- Сеймові папери за 1831 р., серед яких: протокол сеймику Київського воєводства, акт про початок повстання на Поділлі й Україні від 20 червня 1831 р. (оригінал), протокол сеймику Подільського воєводства, листи повстанців до Нарциса Олізара, відозва волинських мешканців до Сейму (сигн. 380);
- Папери Головного штабу польського війська 1831 р., т. ІІ, які містять інформацію про литовсько-російський легіон (сигн. 388);
- Папери полковника Петра Лагодовського, т. VH, у яких, зокрема, міститься інформація про направлення на Волинь генерала Двер- ницького, повстання на Волині, Поділлі, в Україні (сигн. 430).
Серед архівних документів ХІХ ст., зосереджених у Бібліотеці, зберігаються матеріали, пов’язані з канонізацією Йосафата Кунце- вича16 у 1862 р. (сигн. 822), а також кореспонденція щодо маєткових справ у Галичині, листування з галицькими банками і кредитними установами.
Найбільшою збіркою матеріалів з історії польсько-українських відносин у ХХ ст. є зібрання Александра Кавалковського17, який у 1927-1932 рр. як працівник Історичного бюро Генерального штабу Війська Польського займався історією відродженої Польщі (у тому числі польсько-українською війною), у 1932-1936 рр. працював у Міністерстві віросповідань і народної освіти, опікувався освітою національних меншин. Иого архівна спадщина обіймає матеріали, що стосуються польсько-української боротьби за Львів (сигн. 1140-1152), української меншини у Другій Речі Посполитій (сигн. 1153-1156) та стану шкільної освіти українців у цей період (сигн. 1155, арк. 116119).
У результаті планового збирання документів, проведеного у 1920-х роках Історичним Бюро доктора Маріана Кукеля, зібрано низку джерел щодо польсько-українського конфлікту, зокрема повідомлень, звітів тощо. До найважливіших груп цієї частини зібрання Кавалковського належать:
- копії звітів, листування та матеріали щодо оборони Львова у листопаді 1918 р.: звіти полковника Єжи Ферек-Блешинського, полковника Мечислава Борути-Спєховича, полковника Вітольда Гуперта; листи генералів Тадеуша Розвадовського, Едварда Ридза-Сміглого, Міхала Карашевича-Токаревського та ін.18;
- копії матеріалів про боротьбу за східний польський кордон у 1919-1920 рр., передусім накази, рапорти, звіти й листування. Серед них - рапорти про становище у Східній Галичині та листування між представниками польської влади і українською дипломатичною місією, керованою Андрієм Ливицьким;
- витяги з документів часів польсько-української війни, що обіймають період від 30 жовтня по 26 листопада 1918 р. та від 19 листопада по 31 грудня 1918 р., в основному з фонду Верховного головнокомандувача Війська Польського;
- витяги зі звітів і розвідок з питань польсько-української війни 1918-1919 рр., що містять виписки з дослідження Вітольда Дем’янчука “Бої за Львів з українського погляду”, опублікованого у 1928-1931 рр. на сторінках журналу “Нове століття”; фрагменти з праці Михайла Омеляновича-Павленка “Українсько-польська війна”, виданої у 1929 р. у Празі. Тут зберігається також картотека українських діячів, складена Кавалковським на основі статей Дем’янчука, а також аналіз військових дій за часів польсько-української війни у період від 1 листопада 1918 р. до 1 вересня 1919 р.
Для дослідження польсько-українських стосунків у Другій Речі Посполитій велике значення мають і матеріали періоду роботи Ка- валковського у Міністерстві віросповідань та народної освіти. Разом із дослідженнями на тему українського шкільництва у Другій Речі Посполитій тут збереглися матеріали щодо українських справ на території Східної Малопольщі, реферат про політичні, національні, економічні та релігійні стосунки на Волині, проект директив Бюро студій і планів табору національного об’єднання щодо національної політики на південно-східних землях Другої Речі Посполитої, звіти Кавалковського директору Першого департаменту Міністерства віросповідань щодо відкриття українського сільськогосподарського ліцею, рецензія Мечислава Скібневського на працю Дмитра Дорошенка “Нарис історії України” (т. 1-2, Варшава, 1932-1933), а також історичні статті Олександра Кавалковського про гетьмана Івана Мазепу.
Інформацію з історії України та її стосунків з Польщею розпорошено і в інших документах - як родинних, так і приватних осіб, що зберігаються в Польській Бібліотеці у Парижі. Так, в архіві Чарторизьких відклалися, зокрема, листування з Сапєгами в Красі- чині та загальна інформація до історії Пшемиської землі. У збірці Юзефа Галензовського, члена Національного уряду у 1863 р., зберігаються матеріали про Союз Офіціалістів на Русі; у документах Леонарда де Ретелла, учасника Листопадового повстання, можна знайти переклади поезій Тараса Шевченка, в частині miscellanea першої половини ХІХ ст. містяться розвідки і виписи з преси щодо подій в Галичині, передусім у Львові 1848 р.
Детальна інформація про архівні документи, що зберігаються в Польській Бібліотеці у Парижі, міститься у виданих друком каталогах19.
До важливих полоністичних інституцій Європи належать і дві лондонські: Польський Інститут і Музей імені генерала Сікорського та Інститут Юзефа Пілсудського. В їхніх фондах зберігаються архівні документи для дослідження новітньої історії України та її стосунків із західним сусідом. Інститут Юзефа Пілсудського продовжує діяльність Інституту досліджень новітньої історії Польщі, створеного у Варшаві в 1923-1924 рр., що 1930 р. набув статусу правничо-адміністративного товариства. Після смерті маршалка Ю. Пілсудського у 1935 р. Інститут було реорганізовано й перейменовано на Інститут Юзефа Пілсудського, метою діяльності якого визначили дослідження новітньої історії Польщі. Перервану війною працю Інституту у Варшаві було відновлено в березні 1947 р. у Лондоні. Значна частина фондів - це колекції, подаровані Інституту його членами. Серед них відомі особи: маршалкова Олександра Пілсудська, Ян Пілсудський, Ядвіга Бєскова, Януш Глуховський, Конрад Лібіцький, Фелікс Ліберт, Феліціан Славой-Складковський, Луціян Желіговський, Ядвіга Сосн- ковська.
Найцінніші архівні документи зберігаються в Архіві Генеральної канцелярії ад’ютанта Верховного Головнокомандувача за 1918- 1922 рр., так званому Бельведерському. Тут зосереджено акти генеральної канцелярії ад’ютанта періоду, коли маршалок Юзеф Пілсудський був Главою держави і Верховним головнокомандувачем польської армії. Це - найповніша збірка матеріалів польської верховної влади за 1918-1922 рр., що є основним джерелом для досліджень польсько-радянської війни і перших років незалежності та стосунків відродженої держави із сусідами, у тому числі з Україною.
Зібрання Генеральної канцелярії розподілено на два відділи - військові документи в країні й на фронті та “закордонні” документи, впорядковані за державами. Серед джерел другої групи - документи щодо стосунків Чехо-Словаччини з Польщею та Угорщиною, Росії і Польщі - з Україною та Литвою, а також про контакти між іншими державами. Тут же - й акти Національного польського комітету під керівництвом Романа Дмовського.
До документів Г енеральної канцелярії включено також матеріали генерала Тадеуша Розвадовського - шефа Генерального штабу, французької військової місії за період від серпня до вересня 1920 р., оригінали оперативних повідомлень генерала Максима Вейганда з липня по серпень 1920 р., листи Верховного головнокомандувача до генерала Розвадовського, доповіді Розвадовського Раді Оборони держави, рапорти польської військової місії в Парижі, матеріали про польсько-румунські відносини, перемир’я з більшовиками, депеші з Ризької мирної конференції, матеріали щодо військової конвенції Польщі з Фінляндією та Латвією, з Україною, документи щодо Гданська, Центральної Литви, Німеччини. Загальна кількість документів Генеральної канцелярії - понад 43 тис. од. Доповнюють архівні зібрання багатий архів преси, що обіймає вирізки з газет щодо різних проблем політичного життя і військових справ у Другій Речі Посполитій, архів фотографій та колекція мап, які ілюструють всю територію довоєнної Польщі.
Доповненням до цих архівних документів є зібрання Польського інституту і Музею ім. генерала Сікорського в Лондоні. Його розвиток пов’язаний зі створенням у травні 1945 р. Історичного інституту імені генерала Сікорського в Лондоні, метою діяльності якого було забезпечення збереженості архівів і музейних експонатів польської верховної влади, як цивільної, так і військової, на різних етапах. Основна частина зібрання - документи генерала Сікорського, прем’єра і Верховного командувача в 1939-1945 рр. Пізніше до архіву Інституту було передано документи наступних урядів. Після 1990 р. до нього потрапили також документи державних урядів Речі Посполитої у вигнанні періоду 1945-1990 рр. Одночасно тут зосереджено документи окремих осіб та організацій чи інституцій. У 1964 р. Історичний інститут ім. генерала Сікорського було об’єднано з Польським науковим осередком, створеним ще у 1939 р., під назвою Польський інститут і Музей ім. генерала Сікорського. У 1970 р. створено Фундацію прапорів, що опікується будинком інституту і прапорами, що в ньому зберігаються. У 1973 р. до Інституту приєднано Польський історичний інститут (Історична комісія колишнього генерального штабу), у 1988 р. - Центр досліджень підпільної Польщі (за останнім, однак, збережено внутрішню автономію).
Крайні дати фондів архіву - це переважно 1918-1990 рр., хоча в приватних колекціях зустрічаються документи за ХІХ ст. У музейних фондах є збірка документів за ХГУ-ХІХ ст. Загальний обсяг архівного зібрання - 1,5 км полиць поточної документації20. Для українознавчих досліджень мають значення документи, зосереджені у таких фондах, як Міністерство Закордонних Справ, Посольство Речі Посполитої у Ватикані, та в окремих зібраннях, що залишилися після смерті приватних осіб. Основна частина документів МЗС обіймає період 1918-1944 рр. У 1980 р. у Вестмінстерському кафедральному соборі віднайдено комплект матеріалів МЗС за 1945 р. Більша частина документів МЗС за 1939-1944 рр. знаходиться на депозитному зберіганні в Інституті Гувера (США). Серед матеріалів МЗС, що зберігаються в Інституті Сікорського, бачимо документи щодо закордонної політики, зокрема відносини з УРСР, проблем кордонів і територій, економічних, демографічних та релігійних справ за 1918-1946 рр., стосовно польського населення в УРСР, таборів праці і переселення поляків з України, військових і політичних угод між Польщею та УРСР від 1941 р. У фонді зберігаються також матеріали, що стосуються створення на території УРСР польської армії, документи про Катинську трагедію та розірвання дипломатичних стосунків із Польщею за ініціативою УРСР весною 1943 р. Документи з питань віросповідання, діяльності православної та уніатської церкви в Польщі в міжвоєнний період зберігаються у фонді Польського посольства при Ватикані. Багаті на цікаві документи й фонди приватних осіб. Так, матеріали з українських питань за часів Другої світової війни та в повоєнний період зосереджено у документах Станіслава Папроцького21. Серед них вирізняються матеріали щодо українських справ та з історії інших меншин на території Польщі у 1943 р., документи про відносини з Україною, українських діячів, щодо української еміграції в Європі від 1945 р., документація про польсько-українські контакти, листування, вирізки з газет, рапорти, статті за 1945-1950 рр., інформаційні нотатки стосовно українського керівництва у США, звіти та іменні документи щодо польсько-українських стосунків, листування стосовно українських справ у США, проекти спільних польсько-українських заяв, друковані матеріали за 1945-1952 рр., присвячені українським питанням, про діяльність українців в Європі, документація щодо Української національної ради і українців у США, матеріали до історії польсько-українських і українсько-російських відносин, національних меншин у Польщі в 1919-1949 рр., книжки та інші видані друком праці, присвячені українській проблематиці, за 1945-1952 рр. Доповнює ці матеріали колекція документів Яна Залеського за 1938-1954 рр. Вона обіймає матеріали польської підпільної преси, що стосуються українських питань (1943 р.), та політичну програму Організації Українських Націоналістів 1940 р. Матеріали, що мають відношення до України, містяться також і в документах Мечислава Млотка22. Доповненням слугує його бібліотека, що складається переважно з публікацій з історії Львова ХІІІ-ХХ ст.
Наведений нами короткий огляд матеріалів, що стосуються України та польсько-українських відносин, дає загальне уявлення про характер, рід та історичне значення документів, що зберігаються в різних полоністичних інституціях. У багатьох випадках вони доповнюють історичні матеріали, сконцентровані в місцевих архівах Польщі.
Різнорідність цих джерел дозволяє досліджувати безліч аспектів польсько-українських взаємин не тільки у найновіші часи, але й у минулі епохи. Зміна політичної ситуації в Європі надала польським і українським дослідникам можливість вільного доступу до більшості цих джерел. Уповільнити їхнє використання може лише недостатнє дослідження цих матеріалів у зв’язку з фінансовими проблемами, пов’язаними з коштами на виїзд і перебування за кордоном. Розвиток комп’ютерних технологій поволі і частково компенсує ці перешкоди. Частина з вищезазначених інституцій має власні веб-сторінки, на яких починає з’являтися загальна інформація про архівні й бібліотечні зібрання23. Діяльність у сфері комп’ютеризації зібрань та їхньої популяризації за посередництва Інтернету, безсумнівно, збільшує шанси на поширення архівних і історичних знань стосовно розпорошених по країнах і континентах безцінних для обох народів, польського й українського, історичних матеріалів.
Анна Крохмаль
Переклад з польської Людмили Данченко
Примітки
1 Основну інформацію про найважливіші полоністичні інституції з короткою анотацією щодо профілю зосереджених там зібрань та їхні адреси вміщено у брошурі: Rada Dziedzictwa Archiwalnego. - Warszawa, 2001. - S. 16-36. Адреси цих інституцій видрукувано також в Informatorze adresowym, виданому Генеральною дирекцією державних архівів 2002 р.
2 Загальну інформацію про діяльність інституту та його організацію, а також про зібрання, що там зберігаються, можна знайти в Інтернеті: www.pilsudski.org. Стане в пригоді й путівник по фондах Інституту (Instytut Pilsudskiego w Ameryce i jego zbiory / Oprac. J. Cisek. - Warszawa, 1997), однак частину інформації, що міститься в публікації, останнім часом було уточнено у зв’язку з комп’ютеризацією фондів.
3 Частину цих документів використав М. Козловський у своїй праці: Koziowski M. Miçdzy Sanem a Zbruczem. Walki o Lwow i Galicjç Wschodni^. 1918-1919. - Krakow, 1990.
4 Певна кількість актів Української військової місії за серпень - жовтень 1920 р. зберігається на території Польщі, в Центральному військовому архіві у Варшаві - Рембертові. Див.: LytwynM. Materialy do dziejow ukrainskich sil zbrojnych w Central- nym Archiwum Wojskowym w Polsce // Biuletyn Poludniowo-Wschodniego Instytutu Naukowego w Przemyslu. - Nr 4. - 1998. - S. 171.
5 Тадеуш Розвадовський (1866-1928) - генерал австро-угорської армії, командувач облоги Львова, у 1920-1921 рр. - керівник Генерального штабу Війська Польського, згодом інспектор армії, командувач урядових сил під час травневого перевороту 1926 р.
6 Юзеф Якліч (1894-1974) - легіонер, учасник облоги Львова у 1918 р. До 1939 р. - в еміграції у Франції, у 1942-1944 рр. - підпільний командувач польських військ у Франції.
7 Роман Міхаловський (1895-1974) - полковник, унтер-офіцер Першої бригади польських легіонів, з листопада 1918 р. - офіцер Генерального ад’ютантства командувача Війська Польського, військовий атташе Речі Посполитої в Лондоні, Бухаресті, радник посольства Речі Посполитої в Токіо, з 1940 р. - в еміграції у США, викладач в американських школах, засновник Союзу Польських Федералістів у США.
8 Міхал Соколніцький (1880-1967) - співробітник Юзефа Пілсудського, Генеральний секретар делегації Глави держави на мирній конференції у 1919 р., за часів Другої Речі Посполитої був почергово послом Речі Посполитої у Фінляндії, Данії, Туреччині. З 1945 р. - представник еміграційного уряду Речі Посполитої в Туреччині.
9 Роман Умястовський (1893-1982) - солдат Першого Польського Корпусу генерала Юзефа Довбора-Мушніцького, під час вересневої кампанії 1939 р. - керівник пропаганди штабу Головнокомандувача, після Другої світової війни оселився в Лондоні.
10 Едмунд Харашкевіч (1898-1975) - легіонер, учасник війни 1920 р., від 1926 р. - референт з українських справ Другого Відділу Г енерального штабу Війська Польського, після закінчення Другої світової війни - в еміграції у США.
11 Юзеф Ліпський (1894-1958) - посол Речі Посполитої у Берліні, з 1951 р. - представник уряду Речі Посполитої у Вашінгтоні.
12 З частиною архівних описів Інституту можна ознайомитись on-line в Інтер- неті: www.piasa.org. Загальну інформацію про архівний фонд див.: Simor G. Guide to the Archives of the Poland Institute of Arts and Sciences of America. - New York, 1988 (2-е вид.). У друці знаходяться описи фондів Польського наукового інституту, підготовлені С. Флізом, який у 1999-2000 рр. як стипендіат ПАН проводив упорядкування в архіві ПНІ.
13 Halecki O. Od unii florenckiej do unii brzeskiej. - T. 1-2. - Lublin, 1997. Кількома роками раніше, завдяки старанням керівника Польського наукового інституту у Нью-Йорку, вийшла друком остання праця О. Галецького, присвячена проблемам польсько-російських відносин (Halecki O. Jadwiga of Anjou and the Rise of East Central Europe / Ed. T. Gromada. - New York, 1991).
14 Вацлав Ледніцький (1891-1967) - член Польської академії наук, викладач слов’янської літератури Брюссельського університету в 1926-1932 рр., помер у Берклі (США). Детальніше див.: Polski Slownik Biograficzny. - T. 16. - S. 613-615; Klimaszewski B. Maly slownik pisarzy polskich na obczyznie. - Warszawa, 1992. - S. 199-200.
15 Артур Вальдо (1896-1985) - польський журналіст, публіцист, майор Війська Польського. Народився в Радомі, емігрував до США в 1913 р. і там закінчив навчання за спеціальністю “журналістика та англійська література”. У 1914-1917 рр. служив у лавах Польської армії у Франції, учасник польсько-радянської війни 1920 р., з 1921 р. працював як журналіст у Сполучених Штатах. У 1939-1940 рр. перебував у Польщі як посланець уряду Сполучених Штатів, у квітні 1940 р. повернувся до Нью-Йорка, де продовжив журналістську діяльність. У 50-х рр. оселився у м. Фенікс в Арізоні, де заснував Інститут досліджень полоніки. Автор багатьох статей, розвідок
з історії театру і книжок з історії полоніки, у т. ч.: “First Poles in America”, “Historia teatru polskiego w Ameryce”, “Czyn zbrojny Polonii Amerykanskiej”. Опис особового фонду Вальдо видано друком (Nir R. A Guide to Polish Archival Collections in the United States. - Vol. VIII. - Orchard Lake, 1999).
16 Йосафат Кунцевич (бл. 1580-1623) - полоцький унійний архієпископ, захисник Брестської унії, що прийняв мученицьку смерть у Вітебську в 1623 р., беати- фікований у 1642 р., канонізований у 1867 р. папою Пієм ІХ. У 1949 р. його прах перевезено до Риму і поховано у кафедральному соборі св. Петра. Див.: PSB. - T. 16. - S. 181-182.
17 Александр Кавалковський (1889-1965) - з 1936 р. працівник МЗС, перебував у Франції. З початком війни був цивільним делегатом Посольства Речі Посполитої у Парижі у військових справах, організатором Польської Армії у Франції. У травні 1941 р. створив Польську організацію боротьби за незалежність, якою керував до кінця війни. У жовтні 1943 р. обраний таємним делегатом уряду у справах польських вихідців у Франції, Бельгії та Г олландії, співпрацював з еміграційним лондонським урядом.
Перелік архівних матеріалів, зібраних Кавалковським, див.: Katalog rçkopisow Biblioteki Polskiej w Paryzu / Oprac. Gamdzyk-Kluzniak M., Kamolowa D., Kaszlej A., Prokop M. P., Sieniatecka T. - T. 7, sygnatury 1136-1359. - Paryz-Warszawa, 1996. - S. 27-42.
18 Частина цих джерел видана друком: Obrona Lwowa 1-22 listopada 1918. Relacje uczestnikow. - T. 1. - Lwow, 1933; T. 2. - Lwow, 1938.
19 Rçkopisy Biblioteki Polskiej w Paryzu. - T. 1. - Krakow, 1939; T. 2. - Paryz, 1994; T. 5. - Lublin-Paryz, 1990; T. 6-7. - Paryz-Warszawa, 1996; LewakA. Katalog rşkopisow Muzeum Adama Mickiewicza w Paryzu. - Krakow, 1931; Morawska E., Prokop M. P. Katalog archiwum Gierszynskich ze zbioru THL. Cz. I: Papiery Henryka Gierszynskiego // Akta Towarzystwa Historyczno-Literackiego w Paryzu. - T. 1. - Paryz, 1991; Wronski A. Katalog archiwum Gierszynskich. Papiery Henryka Bukowskiego. - Warszawa-Paryz, 1995; Przewodnik po zespolax rçkopisow Towarzystwa Historyczno-Literackiego i Biblioteki Polskiej w Paryzu / Oprac. Wrede M., Prokop M., Pezda J. - Paryz-Warszawa, 2000. Остання публікація містить найновіші опрацювання зібрань.
20 В інституті є путівник по фондах архіву англійською мовою, див.: Milewski W., SuchcitzA., Gorczycki A. Guide to the Archives of the Polish Institute and Sikorski Muzeum. - Vol. I. - London, 1985.
21 Станіслав Папроцький (1899-1976) - юрист, учасник війни 1920 р. У міжвоєнний період - директор Інституту національних меншин, після війни - в еміграції, працював, між іншим, на радіо “Вільна Європа”, автор багатьох статей з національних питань.
22 Мечислав Млотек - офіцер-піхотинець, легіонер, навчався у Львові, де отримав звання доктора. Під час війни служив у Третій дивізії карпатських стрільців, де обіймав посаду шефа пропаганди, освіти і культури. Видавець журналів, що виходили під час війни, зокрема “Nasze Drogi”, “Ku Wolnej Polsce”. Після війни оселився в Канаді, потім у Великобританії. Зібрана ним архівна колекція доступна для дослідників.
23 Упродовж останніх років державні архіви за посередництва і сприяння Г ене- ральної дирекції державних архівів підтримують модернізацію і комп’ютеризацію польських інституцій за кордоном, що зберігають архівні матеріали. У рамках цієї співпраці безкоштовно відкрито доступ до облікової бази даних SEZAM. У цьому напрямку працювала також створена 1998 р. Рада архівної спадщини під головуванням колишнього президента Речі Посполитої на чужині Рішарда Качо- ровського. Суттєвим заповненням інформаційної лакуни щодо архівної полоніки став підготовлений Генеральною дирекцією державних архівів путівник: Polskie instytucje za granic^: przewodnik po zbiorach archiwalnych / Oprac. Krochmal A. - Warszawa, 2004.
