Показать все теги
У 80-90-х рр. ХХ ст. професором Є. М. Пашкіним, О. Є. Вязковою та А. А. Никіфоровим у науку введено поняття «геоекологічний моніторинг» стосовно об’єктів культурної спадщини, у тому числі і пам’яток первісної археології. Геоекологічний підхід дозволяє комплексно характеризувати стан культурного шару і його змін, встановлення негативних тенденцій та формалізації інформації. Це дає можливість своєчасно адекватно приймати рішення щодо вироблення комплексу заходів по збереженню об’єктів первісної археології. Під геологічним середовищем розуміють будь-які гірські породи та ґрунти, що складають верхню частину земної кори. Вони розглядаються як багатоаспектні системи і як ті, що знаходяться під впливом інженерно-господарської діяльності людини. Це призводить до змін природніх, геологічних і виникнення нових антропогенних процесів, що у свою чергу викликає зміну інженерно-геологічних умов певної території. Це та частина літосфери, у межах якої існує людина, на яку впливає і яка визначає характер її діяльності. За В. Ф. Котловим та Г. Л. Коффом, інженерно-геологічні умови поділяються на компоненти за наступним принципом: структурно-тектонічний, гідрогеологічний, грунтовий. Оціночна значущість кожного з цих компонентів залежить від регіонально-геологічних та зонально-кліматичних умов.
Під моніторингом навколишнього середовища (за Р. Менном) розуміємо систему повторюваних спостережень одного і більше елементів навколишнього природного середовища у просторі і часі з пев- ною метою відповідно до заздалегідь підготовленої програми. Повніше розуміння поняття «моніторинг» стосовно геологічного середовища дано професорами Г. К. Бондариком та Л. А. Ярг, які під моніторингом розуміють систему інформаційного забезпечення процесу управління природно-технічною системою (ПТС), що дозволяє оптимізувати її функціонування у заданому (заданих) аспекті (-ах): екологічному, економічному, технічному, моральному. За своїм змістом моніторинг — це система спостережень за режимом функціонування та прогнозу функціонування ПТС. Під ПТС розуміють упорядковану у просторово-часовому відношенні сукупність взаємодіючих компонентів, яка містить знаряддя, продукти і засоби праці, природні і штучно змінені тіла, а також природні і штучні поля. Літо- моніторинг є підсистемою моніторингу середовища мешкання людини, яка включає техносферу. Розрізняють наступні види моніторингу навколишнього середовища: геологічний, географічний, біологічний, соціальний, кожний з яких може мати різновиди (Котлов В. Ф., Кофф Г. Л.).
У середині 90-х рр. ХХ ст. А. Г. Купцовим та О. І. Романовою запропонована концепція виділення «підземної охоронної зони» стосовно пам’яток архітектури. Вважаємо, що ця відповідно зкорегована програма може бути використана і при розробці концепцій охоронних зон пам’яток первісної археології України, зокрема печер, гротів та поселень з рештками об’єктів з різних порід каменю доби неоліту, енеоліту, бронзи. О. І. Романовою та Л. Г. Борейком розроблений комплексний моніторинг «Рязанський кремль», який також є у комп’ютерних версіях. З відповідними корегуваннями такий моніторинг може бути запроваджений для інженерно-геологічної оцінки стану збереженості пам’яток первісної археології України in situ на етапі розробки програм їхньої музеєфікації, під час проведення музеєфікації та в режимі вже створеного «археопарку».
О. Вязковою запропоновано розглядати археологічні пам’ятки як елементи природно-археологічних систем (ПАС), що є складовою частиною ПТС (Вязкова О. Е., 1995).
Виходячи з цього положення, «археопарк» in situ може бути визначений як елемент ПАС — історико-культурний музей-заповідник (музей «під відкритим небом» — «скансен»), який створюється на основі нерухомих пам’яток археології, зокрема епох палеоліту-бронзи різного виду та типу.
Таким чином, музеєфікація пам’яток первісної археології — це вироблення відповідної програми (комплексу заходів), кінцевою метою якої є забезпечення збереження відкритих об’єктів та комплексів in situ в режимі «археопарку». Ця програма повинна включати: проведення інженерно-геологічної оцінки стану збереженості навколишнього середовища, зокрема геологічного, до проведення археологічних досліджень, інженерно-геологічну оцінку стану збереженості відкритих під час археологічних розкопок пам’яток, які передбачено експонувати in situ, розробку відповідно до матеріальної структури відкритих об’єктів (палеонтологічна кістка, порода каменю тощо) консервантів, при необхідності часткову реставрацію та реконструкцію пам’яток та створення експозиції з нерухомих та рухомих пам’яток як просто неба, під навісами, так і у відповідних стаціонарних павільйонах, які повинні бути обладнаними портативними та стаціонарними пристроями, багатоканальними системами контролю та вологісного режиму, а також інженерний благоустрій території «археопарку».
Кепін Д. В. (Київ)
