ГлавнаяМорской архивИсследованияБиблиотека












Логин: Пароль: Регистрация |


Голосование:
Вам нравится наш сайт?


Отличный сайт!
Хороший сайт
Встречал и получше
Совсем не понравился





» » » Західна периферія Бабинського осередку культурогенези
Західна периферія Бабинського осередку культурогенези
  • Автор: Malkin |
  • Дата: 19-07-2016 10:13 |
  • Просмотров: 521

Раніше вже було проведене дослідження по обґрун­туванню та визначенню кордонів первинного осе­редку культурогенези пам’яток типу Бабине ІІІ. В ос­нову його було покладено методику кореляції даних картографії найдавніших поховальних комплексів, розподілених на групи, у залежності від категорій датуючих речей: гачкових пряжок, кільцевих ме­дальйонів («пряжок»), точильних брусків, випростувачів древків стріл, сагайдачних наборів, ріжко­вого і бородавчастого намиста.

Отримані результати дозволили досить впевнено і чітко окреслити об­ласть початкового формування культурного фено­мену Бабине в регіоні між Сіверським Дінцем, Дніпром і Азовським морем (Литвиненко, 1996; 2001). Однак виділення первинного осередку бабинської культури (БК) водночас ставить питання про його оточення або периферію, а надалі про ха­рактер змін в самому вогнищі культурогенези, сут­ності процесів та напрямках його розширення до тих максимальних кордонів від Нижньої Волги до по­низзя Дунаю, що відомі нам зараз.

Східний вектор динаміки бабинської ойкумени певною мірою вже окреслений у ряді робіт (Шарафутдинова Э., 1996; Литвиненко, 1996; 1998; Отрощенко, 2001). Почало вимальовуватися й оточення БК у басейні Середньої Донщини, Доно-Волзькому межиріччі та Степово­му Передкавказзі (Кияшко А., 2004; Литвиненко, 1999; 2000; 2002; Мимоход, 2002; 2004; Шарафутди­нова Э., 2001).

Що ж стосується західної периферії первинного осередку БК, то вона до недавнього була майже не­зрозумілою. Як простежується в самому осередку культурогенези БК, а також в паралельних йому утвореннях на сході, культури перехідного від се­редньої до пізньої бронзи періоду, поряд з новація­ми, зберігають у собі наочний спадок попередньої катакомбної доби, враховуючи її локальні особли­вості: дніпро-донська БК — правобережної середньо- донської та пізньодонецької (бахмутський тип) катакомбних культур (КК), лолинська культурна група — східноманицької (можливо й батуринської) катакомбної, криволукська культурна група — ліво­бережної середньодонської та волго-донської КК (Кияшко А., 2004; Литвиненко, 2002а; Мимоход, 2002; 2004). За логікою, у чомусь схожа ситуація могла б очікуватися і на захід від області первинно­го осередку БК, де в пізньокатакомбний час була розповсюджена своєрідна інгульська (дніпро- азовська) КК.

Свого часу С. Ж. Пустоваловим було проведе­но роботу по уточненню (деталізації) періодизації катакомбних пам’яток Степової Наддніпрянщини, у результаті якої було намічено виділення «особ­ливої хронологічної групи», яка на підставі кур­ганної стратиграфії змінювала в часі типові пізні комплекси інгульської КК, позначені катакомбами з круглими шахтами, овальними та квасолеподібними камерами і випростаним положенням по­мерлих. Виокремлена група, з одного боку, зберігала традиції передуючої інгульської КК (головним чи­ном, у типі поховальних конструкцій і керамічно­му наборі), а з іншого, набувала змін, що характери­зуватимуть наступну пізньобронзову добу (особливості трупопокладення). Перелічені обста­вини дозволили датувати виділену групу пам’яток безпосередньо «передбагатоваликовим часом» і по­ставити питання про формування КБК Степової Наддніпрянщини на місцевому катакомбному підґрунті за умов притоку сюди «чужорідних етні­чних елементів» (Пустовалов, 1979). Об’єктивність наведених спостережень підтверджується тим, що аналогічна нижньодніпровській послідовність груп катакомбних пам’яток зафіксована також для регі­онів Степового Криму, де дослідники виділяють після горизонту випростаних катакомбників пам’ят­ки перехідного від КК до КБК періоду (Нечитайло, 1984; Тощев, 1990; Отрощенко, 2001).

Саме на горизонт цих «перехідних» пам’яток ми звернули особливу увагу в пошуках на заході хро­нологічного відповідника найдавнішій БК, яка скла­лась у своєму первинному осередку — Донецько- Дніпро-Азовському. Перше, що давало підстави для співвіднесення в часі цих двох культурних груп, була їх тотожна, а саме більш пізня (безпосередньо пере­криваюча), стратиграфічна позиція в курганах по відношенню до інгульських катакомб з випростани­ми кістяками.

Другим, нехай посереднім, фактором на користь синхронності ранньобабинських і пере­житково-катакомбних інгульських старожитностей є їхнє просторове неспівпадіння, а разом з тим ме­жування в районах Нижньої Наддніпрянщини. Збільшення джерельної бази дозволило не тільки кількісно наповнити групу перехідних постінгуль- ських пам’яток, а й об’єктивно розширити її ареал, який тепер, крім Нижньої Наддніпрянщини та Кри­му, охоплює також степове Дніпро-Дністровське ме­жиріччя. Доповнюючи вищенаведені характеристи­ки цих комплексів, зазначимо, що: 1) крім типових «інгульських» поховальних споруд, серед них зустрі­чаються і модифіковані катакомби, у яких зберіга­ються круглі шахти, а також конструкції, наближені до підбоїв; 2) інгумації характеризуються право- і більше лівобічними позами з підведеними до об­личчя руками, частим положенням небіжчика спи­ною до входу; 3) в орієнтації вагомим є західний сектор, значущість якого, крім статистики, підтверд­жується намаганням забезпечити його навіть в супе­реч нормам розташування тіла в камері катакомби (скажімо, ногами до входу); 4) випадки супроводу померлих похідними від інгульських та новими кера­мічними формами є порівняно рідкісними на фоні значної кількості безкерамічних та взагалі безінвен- тарних комплексів.

Особливе значення в до­слідженні цих пам’яток мають катакомби багато­разового використання — склепи, де можна просте­жити від двох до чотирьох послідовних актів поховань. З одного боку, вони засвідчують генетич­ну спадкоємність з інгульською КК не тільки комп­лексів перехідного етапу, а й похідних від них ба- бинських (дніпро-дністровських). З другого — вони показують тривалість у часі цього процесу, його поетапність і демонструють певний хроноло­гічний розрив між інгульською КК і місцевою БК (пізньою у своїй масі), заповнений пам’ятками пе­ріоду трансформації, які й є одночасними ранньо-бабинським східних територій.

У пошуках причин тих змін, що охопили інгульську КК, звернемо увагу на характер і напрямок трансформації її поховального обряду: перехід до зібганого, у більшості лівобічного положення небіж­чиків з адоративною позицією рук, виражений захі­дний сектор орієнтації, часта безінвентарність могил. Але ж ці ознаки є визначальними для найдавніших пам’яток дніпро-донської БК (її чоловічої обрядової групи). І такі аналогії не здаватимуться випадкови­ми, коли взяти до уваги, що наприкінці раннього ета­пу дніпро-донської БК чітко простежується її виплеск на захід, у степ Правобережної України, де з’явля­ються не чисельні, але виразні комплекси поховань чоловіків-вояків (часто в кам’яних скринях, з кера­мічними корчами, дерев’яними чашами та кільцеви­ми «пряжками»), що розташувалися ланцюжком вздовж чорноморського узбережжя від Інгульця до Північно-Західного Причорномор’я.

Очевидно, цим імпульсом ранньої дніпро-донської БК на захід і була викликана деструкція інгульської КК. Показово, що пережиточні постінгульські пам’ятки та успадкову­юча їх дніпро-дністровська БК (з підбійними моги­лами, південно-східним сектором орієнтацій не­біжчиків та овальними дводірчастими «пряжками») у поховальному обряді демонструють майже повний занепад курганного будівництва, вкрай низький рівень соціальної диференціації, рідкість і невираз­ність т. зв. престижних комплексів (Отрощенко, 2001, с. 109-110), що може бути розцінене як ознаки соціокультурної стагнації або кризи. Доступні факти дозволяють, хоча й з великою обережністю, припус­кати сценарій, відповідно до якого розвинена потестарна структура інгульської КК з її виразною систе­мою лідерства була суттєво підірвана чи навіть зруйнована носіями дніпро-донської БК.

Такий сю­жет не здаватиметься надуманим, якщо врахувати, що процес становлення та розповсюдження БК ви­ступає як своєрідне відродження автохтонних ямних традицій, перерваних катакомбною добою (Братчен­ко, 1995; Дергачев, 1986; Ковалева, 1987; 1997; Пис- ларий, 1983; Тощев, 1982; Черняков, 1985; та ін.). Інгульська ж культура на фоні інших катакомбних утворень виглядає найбільш чужорідною, а тому про­цес її зміни та його наслідки мали свої особливості. Зокрема, цей потужний чужорідний субстрат так і не дозволив відновитися ямним традиціям у тій мірі, як це простежується для Дністровсько-Прутського, Дніпро-Донського (бабинські культурні групи) та Доно-Волзького (криволукська культурна група) регіонів.

Литвиненко Р. О. (Донецьк)

Доклад на V Международной научной конференции, посвященной 350-летию г. Харькова и 200-летию Харьковского национального университета им. В. Н. Каразина.

4-6 ноября 2004 года

 

Читайте также: