Показать все теги
Музейна експозиція як комунікативна система здійснює діалог між відвідувачами, з одного боку, та музейними предметами, науково-допоміжним матеріалом та експозиціонерами - з іншого.
Значні труднощі пов’язані з побудовою музейної експозиції з історії первісного суспільства. Одним з найкращих експозиційних засобів демонстрації культури стародавніх суспільств є створення тема- тико-експозиційних комплексів, складовою частиною яких повинно стати залучення етнографічних аналогій по традиційним «первісним» (синполітейним, за А. І. Першицем) суспільствам ойкумени.
Під етнографічною моделлю традиційних «первісних» суспільств розуміємо узагальнену характеристику певного соціуму, яка базується на аналізі етнологічних джерел, що відбивають їхній спосіб життя. Поєднання етнографічної моделі та археологічної, створеної на аналізі речових джерел зниклого «первісного» (аполітейного, за А. Першицем) суспільства, яке існувало до виникнення цивілізацій, дозволяє більш вірогідно реконструювати той чи інший «фрагмент» культури зниклого соціуму.
Запропоновані поняття «господарсько-культурний тип» (далі ГКТ) та «історико-культурна спільність» у середині 50-х рр. ХХ ст. російськими антропологами та етнологами М. Г. Левіним та М. М. Чебоксаровим стали складовою частиною концепцій російських етнологів 70-80-х рр. ХХ ст. (Л. О. Файнберг, В. Р. Кабо, В. О. Шнірельман та ін.) при історичній реконструкції синполітейних суспільств ойкумени. Що стосується аполітейних суспільств, то, на нашу думку, етнологи при їх реконструкції залучають археологічні свідчення в самих загальних рисах (вибірково).
М. М. Чебоксаров та І. О. Чебоксарова на матеріалах вивчення синполітейних суспільств та із залученням даних по аполітейним суспільствам, розробили класифікацію ГКТ населення земної кулі, що надає можливість наблизитись до розуміння становлення та розвитку господарських систем у різних суспільствах. Для неосілого населення ойкумени розроблена концепція ГКТ Б. В. Андріановим. Заслуговує на увагу також і узагальнююче дослідження Г. Е. Маркова (Чебоксаров Н. Н., Чебоксарова И. А., 1985; Андрианов Б. В., 1985; Марков Г. Е., 1979.).
Докладніше розроблена методика реконструкції «первісних» суспільств з привласнюючою економікою. За В. Р. Кабо, реконструкція аполітейних суспільств складається з двох етапів: залучення археологічних та етнологічних даних, які відносяться до певних локальних культур як археологічні та етнологічні типи або як локальні історичні типи, що піддаються певній локалізації і датуванню та аналізу подібності соціально-економічних структур археологічних та етнологічних типів. Це дає можливість об’єднувати їх у загальний історичний тип.
На сучасному рівні нашого знання про аполітейні та синполітейні суспільства ми можемо реконструювати лише тенденції розвитку тих чи інших соціумів. На відміну від переважної більшості дослідників (С. П. Толстов, А. Першиц та ін.) В. Кабо вважає за можливе реконструювати соціальну організацію не тільки пізньопалеолітичних та мезолітичних суспільств, але і деякі ранньопалеолітичні суспільства ашело-мустьєрського часу. Аналіз соціально- економічних відносин та ведучих тенденцій при вивченні синполітейних суспільств надає можливість відтворити модель, необхідну для реконструкції способу життя людей палеоліту, мезоліту та раннього доземлеробського неоліту. На думку А. Пер- шица, етнографічні аналоги можливо залучати лише для реконструкції суспільств мезолітичної епохи та раннього неоліту. Критичну позицію стосовно залучення етнографічних паралелей з метою пізнання аполітейних суспільств займає Л. О. Файнберг. Для суспільств фінального палеоліту-мезоліту етнографічні аналоги потрібно залучати дуже обережно. Модель європейських мисливців фінального палеоліту-мезоліту досить спірна.
В. О. Шнірельман на основі етнографічних даних запропонував моделі розвитку кочівництва в різних частинах ойкумени та зробив спробу їхнього співставлення з археологічними даними. Водночас дослідник зазначає, що за археологічними даними вдається виявити рухливі форми скотарства, проте не вдається реконструювати спосіб життя населення, яке ним займалося (Кабо В. Р. , 1975, 1986; Першиц А. И., 1979; Файнберг Л. А., 1986; Шни- рельман В. А. , 1988.).
Отже, аналіз поглядів етнологів стосовно можливостей реконструкції аполітейних суспільств із залученням етнографічних паралелей за синполітей- ними суспільствами ойкумени дозволяє нам стверджувати, що у повному обсязі реконструювати спосіб життя зниклого соціуму неможливо. Адже, як показують етнологічні свідчення по різних традиційних «первісних» суспільствах, після виникнення цивілізацій не збереглось жодного суспільства, яке можна було б комплексно співставити з відповідним суспільством, відомим за археологічними матеріалами.
Нам видається методично найбільш виправданим музейну експозицію з історії первісного суспільства території України розподіляти на два типи при демонстрації певних тем способу життя населення епох палеоліту-бронзи. У першому типі експозиції відвідувачу необхідно дати уявлення про ту чи іншу епоху історії первісного суспільства. Тут можливе створення тематико-експозиційних комплексів, які характеризують певні епохи. У таких комплексах можна застосовувати етнографічні моделі (реконструкції) по синполітейних суспільствах ойкумени, які донедавна жили в різних природно-географічних зонах.
У другому типі експозиції відвідувачу повинна бути надана можливість на конкретному речовому
матеріалі досліджених пам’яток території України уявити місцеві особливості способу життя зниклих суспільств. Тут необхідно створення тематико-екс- позиційних комплексів з використанням археологічних моделей, побудованих на досліджених пам’ятках України у поєднанні з етнографічними, які за своєю сукупністю ознак більш вірогідно відповідали локальним проявам культури зниклих суспільств. При цьому зазначимо, що при реконструкції способу життя давніх суспільств території України залучені етнографічні паралелі по традиційних «первісних» суспільствах можуть бути використаними при інтерпретації окремих сторін життя стародавнього населення в межах декількох епох.
Реконструкція способу життя давнього населення України (зокрема, кам’яного віку) більш повно проведена для північної та степової зон території України (див. зокрема: Березанська С. С., Гладилін В. М., Гладких М. І. та ін. , 1997; Станко В. Н., Гладких М. І., Сегеда С. П., 1998; Залізняк Л. Л., 1999; Сапожников И. В., 2003.).
Найбільш складним завданням є реконструкція способу життя мисливців на мамутів, адже цей ГКТ зник ще наприкінці пізнього палеоліту разом із об’єктом полювання. Як вважає російський біолог та етнолог І. І. Крупнік, для реконструкції цього ГКТ можливо використовувати етнологічні дані по осілих морських звіробоях - ескімосах Арктики, які добувають китів та моржів по берегах Бе- рингової протоки. Етнографічне моделювання дозволяє реконструювати практику добування та розділки деяких видів тварин, способи консервації та приготування їжі, прийоми матеріально-побутового виробництва, способи будівництва житла (Крупник И. И., 1989).
Таким чином, музейна експозиція з історії первісного суспільства території України може мати два типи:
- Екоетнологічний, в основі якого тематико-екс- позиційні комплекси по синполітейних суспільствах ойкумени.
- Екоетноархеологічний, збудовані тематико-експозиційні комплекси якого створені на основі археологічних та етнологічних матеріалів. Важливим при організації таких типів експозицій є використання діорам та макетів.
Отже, побудована музейна експозиція з історії первісного суспільства території України матиме фрагментарний характер, що обумовлено характером джерельної бази та рівнем її інтерпретації.
Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що моделювання історії культури давнього населення території України музейними засобами потребує створення нових типів музеїв. Повне розкриття певних тем способу життя давнього населення доцільно проводити в Музеї історії первісного суспільства, а також етноархеологічному. Відтворені інтер’єрні тематико-експозиційні комплекси, основою яких повинно стати реконструйоване житло, доцільно експонувати в «археопарках» різних підтипів.
Створення «археопарків» in situ передбачає розробку відповідних охоронних зон та методик по збереженню відкритих під час археологічних досліджень об’єктів та комплексів. З другої половини ХХ ст. у країнах Євроазійського континенту, Африки, Австралії та Латинської Америки накопичений певний досвід з методики створення археологічних експозицій in situ, що передбачає проведення музеєфікації відкритих пам’яток, зокрема епох палеоліту - бронзи. Саме у цей час набуває свого активнішого розвитку новий науковий напрям у пам’яткоохоронній справі - археологічна скансенологія.
Титова О. М., Кепін Д. В. (Київ)
Доклад на V Международной научной конференции, посвященной 350-летию г. Харькова и 200-летию Харьковского национального университета им. В. Н. Каразина.
4-6 ноября 2004 года
