ГлавнаяМорской архивИсследованияБиблиотека












Логин: Пароль: Регистрация |


Голосование:
Вам нравится наш сайт?


Отличный сайт!
Хороший сайт
Встречал и получше
Совсем не понравился





» » » Маркоманські війни і характер зовнішньої політики Римської імперії в ІІ ст. н. е.
Маркоманські війни і характер зовнішньої політики Римської імперії в ІІ ст. н. е.
  • Автор: Malkin |
  • Дата: 11-06-2015 12:41 |
  • Просмотров: 1955

Принципово новим моментом у зовнішній політиці зовнішньополітичних заходiв. Після приходу до Римської держави І-ІІ ст. була роль принцепса влади Октавіана Августа було сформульовано основу формуванні стратегії та здійсненні конкретних новне гасло зовнішньої політики: «Pax Romana» («римський мир»). Сам принцепс чітко визначає два моменти у впровадженні такої політики. З од­ного боку, це пропагандистське прагнення до миру, але з іншого — це розширення всесвіту римської імперії. На думку дослідника Е. Лутвака саме в Європі формується політика «гегемонічного екс­пансіонізму» («hegemonic expansionism»). Походи кінця І ст. до н. е. привели до визначення основних напрямків завойовницької політики. Всі дослідни­ки сходяться в тому, що саме Рейн та Дунай були тими плацдармами для проведення експансії, яки­ми визначив перший римський імператор.

Згодом Рим змінив тактику і розпочав практи­кувати методи дипломатичного втручання в життя місцевих племен. Мета римської політики передба­чала створення системи клієнтських утворень (пле­мінних союзів, буферних держав), які взяли на себе функцію захисту римських інтересів у зоні карпат­ського пограниччя. Критики Е. Лутвака іноді ствер­джують, що позиція імператорів після Августа схи­лилася до захисної. Солідаризуючись з Е. Лутваком, потрібно підкреслити, що в добу Юліїв-Клавдіїв за­хисні мотиви військової політики стосувались вик­лючно кордонів Італії. Побудова лімесу на рейнських та дунайських кордонах не означала припинення по­літики експансії. ЇЇ завданням відповідали системи лімесної забудови та тактична система прикордонної політики.

На середину ІІ ст. н.е. припадає великий вій­ськовий конфлікт, який отримав в античній істо­ріографії назву Маркоманські війни (166-180 рр.). Скупа інформація письмових джерел дозволила ча­стині дослідників (Й. Клозе, К. Леннартцу, А. Бір- лею) вважати, що ця війна була продовженням або відродженням традиційної політики римської ек­спансії. Однак зараз у літературі мають місце дум­ки, які ставлять під сумнів таку стратегічну лінію. Ця думка знайшла відображення у працях Г. Альфельді, М. Сталя та М. Шмідта. Ці дослідники вва­жали, що цей військовий конфлікт та серія військових угод, яка його завершувала, мала на меті урегулювати новий тип відносин з племена­ми і враховувала методи непрямого втручання у їхні справи, виключаючи поняття анексії тери­торій.

Найбільш дискусійним видається момент, пов’я­заний з інтерпретацією причини війн. Більшість німецьких дослідників вважають, що рух племен на територію Римської імперії був викликаний склад­ними етнічними переміщеннями. А російська до­слідниця В. П. Буданова стверджує, що з Маркоманських війн слід починати відлік «Великого переселення народів». Причини цих рухів поясню­ють демографічним вибухом та погіршенням кліма­тичних умов. На підставі аналізу археологічних ма­теріалів з Польщі ми можемо припустити такий варіант, але рух племен (зокрема, готів) почався в протилежному східному напрямі. У цей час у при­кордонній смузі формуються племінні союзи, які включають елементи етнічного «симбіозу» та по­глинення германських етнічних груп.

На нашу думку, безпосередньою причиною війни стала війна з Парфією, яка примусила зняти з рейн­ського та дунайського лімесу військові частини. До того ж виплата субсидій затримувалася у зв’язку з військовими витратами. Саме це, на нашу думку, і привело до початку військових дій.

У 166 р., по мірі просування армії Марка Аврелія зі Сходу, ряд варварських вождів звертається до імпе­ратора з проханням про прощення. Немає в працях німецьких дослідників і інформації про тактику, яку застосував імператор для знешкодження тих вар­варських угрупувань, які прорвали кордон. Він за­крив кордон і тим самим змусив намісників про­вінцій активізувати дії для знешкодження рухливих загонів германців та сарматів.

Після стабілізації ситуації у 171 р. в Карнунтумі починається формування армійських сил для контр­наступу. Це повністю збігається з вектором тради­ційної римської експансії. Навіть перша угода з ква- дами, підписана в 172 р., підтверджує саме цей факт. Ізолювавши маркоманів від потенційних союзників, Марк Аврелій спрямовує основні військові дії про­ти них у 173 р. Після розгрому маркоманів імпера­тор веде свої війська вглиб земель сучасної Сло­ваччини.

Друга особливість Римської зовнішньої політи­ки завжди полягала в умінні лавірувати в методах її здійснення. Тому, щоб не призупиняти експансії, імператор удається до мирних переговорів та сис­теми угод. Угоди 172-175 рр. з варварами акценту­вали увагу на неприпустимість надання допомоги племенам, які знаходяться у військовій конфрон­тації з Римом. Установлювалася заборона транзиту через племінні території ворожих угрупувань, пле­мена прив’язувалися до певних земель. Для подаль­шої романізації союзників організовувалися набори рекрутів у допоміжні військові з’єднання. Ауксілії та когорти язигів тепер несли службу в Британії, а маркомани та квади — у східних та африканських провінціях.

У другий період війн 175-178 рр. ситуація була відносно спокійною. До літа 179 р. імператор спус­тошує райони Богемії, Моравії та Словаччини. На нових землях починається будівництво фортець та митних станцій. Усі джерела говорять про те, що дії Марка Аврелія та перші кроки його наступника були спрямовані на перетворення місцевих племен на майбутніх жителів провінцій Маркоманії та Сарматії. Послаблення контролю центральної влади за ситуацією на Сході не дозволило здійснитися цій анексії. Проте слід відзначити, що увага імператорів до дакійського та дунайського лімесів не припиня­лася. Відвідування кордонів імператорами з ди­настії Северів та бойові дії у цих землях не припи­няються й на початку ІІІ ст.

Бандровський О. Г. (Львів)

Доклад на V Международной научной конференции, посвященной 350-летию г. Харькова и 200-летию Харьковского национального университета им. В. Н. Каразина.

4-6 ноября 2004 года

 

Читайте также: