ГлавнаяМорской архивИсследованияБиблиотека












Логин: Пароль: Регистрация |


Голосование:
Вам нравится наш сайт?


Отличный сайт!
Хороший сайт
Встречал и получше
Совсем не понравился





» » » З історії шлюбів священиків Слобідської України ХVІІІ ст.
З історії шлюбів священиків Слобідської України ХVІІІ ст.
  • Автор: Malkin |
  • Дата: 12-11-2017 10:35 |
  • Просмотров: 82

Церковне життя Слобідської України ХVІІІ ст. є вельми цікавою сторінкою нашої історії. На Сло­божанщині ми можемо спостерігати процеси зіткнення декількох церковно-історичних тра­дицій. По-перше, переселенці із Наддніпрянщини та Правобережної України, які прийшли на Слобо­жанщину в середині ХVІІ ст., принесли традицію та практику виборів священика територіальною гро­мадою-парафією. Кандидат міг бути різного соціаль­ного походження й виконувати обов’язки свяще­ника до кінця життя або певний час. Отже, духів­ництво як стан не було в цей час замкненим, а ви­борне право ґрунтувалося на звичаєвому праві. Одночасно з цим, у Слобідській Україні раніше, ніж в інших регіонах України, з’явилася й швидко за­тверджувалася практика спадкоємності при замі­щенні священицької посади. Син священика насліду­вав посаду свого батька. Така практика цілком відпо­відала законодавчим нормам Російської імперії як станової держави.

Початок ХVІІІ ст. приніс нові тенденції. «Духов­ний Регламент», автором якого був Феофан Про­копович, ряд інших законодавчих актів Російської імперії вимагали від єпископів призначати на священицькі посади людей «вчених», тобто тих, хто пройшов через навчання у духовній школі. Законо­давчі акти та додаткові роз’яснення містили вказів­ки, що єпископи, перш за все, повинні керуватися освітнім цензом претендентів на священицькі поса­ди, таким чином, ігноруючи право спадкоємності чи виборності з боку парафіян. Отже, церква впи­сувалася в систему державного управління, й духов­на школа мала виконувати важливі регулятивні функції у формуванні соціального стану духівниц­тва. Єпископи зобов’язувалися заснувати у своїх єпархіях духовні школи, однак цей процес у Ро­сійській імперії надзвичайно розтягнувся в часі. У той же час у Слобідській Україні, як відомо, вже в 1726 р. виник Харківський колегіум — навчаль­ний заклад, створений за зразком Києво-Могилянської академії, який швидко став одним з найбіль­ших навчальних закладів України та Росії. Підкрес­лимо, що всестановий склад його студентів зберігався протягом всього ХVІІІ ст.

Однак, як відомо з джерел, у Слобідській Украї­ні традиції виборності на священицькі посади міцно трималися ще довго — до середини ХVІІІ ст., а в ок­ремих випадках зустрічалися навіть на початку ХІХ ст. Збереження даної традиції приводило до певного соціального напруження. Кожен рік Харків­ський колегіум випускав освічених осіб, які мали права на священицькі посади, але їх не обов’язково обирали парафіяни. Соціальна проблема дедалі за­гострювалася й тим, що з ХVІІІ ст. з боку держави значно посилився контроль за чисельністю духів­ництва. Протягом всього ХVІІІ ст. проводилися «розбори» (тобто переписи) духівництва. Хоча вони здійснювалися з великими перервами (у 1722, 1754, 1766 рр. іт. д.), але одним з їх наслідків стало зменшення чисельності духівництва. Нарешті, се­куляризація церковного та монастирського земле­володіння теж додала напруги в соціальне середо­вище духівництва, оскільки певне число людей було «виписане» з цього соціального стану.

За таких історичних обставин, як це не дивно виглядає на перший погляд, засобом розв’язання соціальних проблем, примиренням різних істо­ричних традицій стало «шлюбне питання». Як свідчать знайдені документальні матеріали, ініціа­тива саме такого вирішення складної задачі нале­жала єпархіальному архієрею — епіскопу. Так, в одному з розпоряджень єпископа від 1765 р., по- перше, зазначається, що священики та диякони мають віддавати своїх синів для навчання до ко­легіуму, а тим, хто бажає передати своє місце зяттям, слід віддавати своїх доньок за людей «вче­них», «учительних». Причому, згідно розпорядження, ті священики, які мали у своїй парафії 80-100 дворів, могли «претендувати» на випускників вищого, богословського класу коле­гіуму; ті, у кого 60-80 дворів — на випускників філософського класу; а у кого менш ніж 60 дворів або якщо вони не могли знайти кандидата, зобов­’язувалися доповідати про це керівництву. Але священикам заборонялося віддавати доньок за «невчених». У фонді Харківського колегіуму Цен­трального державного історичного архіву Украї­ни в м. Києві є чимало справ, що стосуються кінця 1760-початку 70-х рр. XVIII ст., у яких містять­ся звернення від священиків щодо шлюбу своїх доньок. Справи майже подібні, що свідчить про затвердження певної практики вирішення даного «шлюбного питання». Священик повідомляв єпис­копа про свою парафію, а також називав вік своєї доньки. Наприклад, у справі, що датується 1771 р. (ЦДІА, ф. 1973, оп. 1, спр. 245), повідомляється про те, що після смерті протопопа Успенської цер­кви с. Хатнього залишилися діти: син Федір, 12 років, навчається в Харківському колегіумі; доньки Васса, 10 років; а також Олімпіада, 22 роки. Далі у справі містилося описання даної парафії й резолюція єпископа: «До Харківського колегіуму оголосити бажаючим з вчителів світських або сту­дентам богослов’я взяти шлюб із донькою покійно­го протопопа, а також взяти місце не тільки свяще­ника, а й протопопа». Близьких за змістом справ у фонді чимало, а от відомостей про те, як безпо­середньо відбувався вибір, всього декілька. Єпис­коп або повідомляв керівництво колегіуму про такі справи, або сам привозив дівчат безпосередньо до колегіуму «на оглядини». Логічним завершенням цих «шлюбних історій» були прохання викладачів чи студентів про дозвіл на одруження та зайняття місця священика.

Так, завдяки гендерному фактору вирішувалося складне протиріччя в церковному житті Слобідської України ХVІІІ ст. Дослідження шлюбів, на нашу думку, дозволяє також зрозуміти фактори, завдя­ки яким відбувалося посилення станової замкне­ності духівництва, так би мовити, «знизу», яке йшло паралельно із загальнодержавною політикою відок­ремлення різних соціальних станів.

Посохова Л. Ю. (Харків)

Доклад на V Международной научной конференции, посвященной 350-летию г. Харькова и 200-летию Харьковского национального университета им. В. Н. Каразина.

4-6 ноября 2004 года

 

 

Читайте также: